Пафосна заява «Слуги народу» про те, що «Зе!-команда» спромоглася відшукати кандидатів на посади міських, селищних та сільськіх голів 46 з 63 ОТГ нашого краю, справила неабияке враження на тих, хто хоч трохи знається на місцевій політиці.
По-перше, «46 з 63» – це вже навіть не смішно, це офіційне визнання поразки ще до початку виборчих перегонів. Коли політична партія, котра тримає монополію у Верховній Раді, неспроможна підібрати кандидатів на посади голів третини громад Вінниччини, доводиться констатувати, що «Слуга народу» відлякує більш-менш адекватних й притомних лідерів місцевого самоврядування.
По-друге, якщо ретельно вдивитися у список задекларованих кандидатів, спадає на думку, що із тих 46, що погодилися, більшість або не розуміється на політиці, або ж так добре у ній загрузли, що «Зе!-команді» було б вигідніше триматися подалі від таких токсичних «висуванців».
Отже, розпочнемо виключно поверхневе знайомство з найяскравішими представниками «команди лідерів» – претендентами на посади очільників ОТГ від «Слуги народу». Як і водиться, окрім «зеленого» партквитка, у них в кишені поруч лежить ще декілька – зазвичай, між судовими повістками…
Віктор Стецький, кандидат на голову Вороновицької ОТГ. Розквіт його автобусного бізнесу припав на період прем’єрства Віктора Януковича – наприкінці президентської каденції Леоніда Кучми він був монополістом пасажирських перевезень у Вінницькому районі. Зрештою, накопичені статки й лояльність до «регіоналів» дозволили йому стати Вороновицьким селищним головою восени 2010 року. «Рулив» Стецький Вороновицею аж надто хвацько – коли він «розписав» між підставними особами шість гектарів землі, прохопилася навіть наша дивакувата правоохоронна система. За рішенням суду, Стецького було відсторонено від посади, а кримінальне провадження вийшло й на інші його оборудки – зокрема, на перепродаж квартир, які призначалися учасникам АТО. Тим не менш, навіть після оголошення підозр у перевищенні влади та службових підробках уникнути справедливого вироку йому вдалося. Але на наступних виборах, восени 2015 року, земляки висловили свою незгоду з його нестримним бажанням знову очолити Вороновицю. Втім, що до волі людей «Зе!-команді»? І ось Віктор Стецький знову на арені!
Володимир Ящук – кандидат на посаду голови Іллінецької ОТГ. Напевне, може претендувати на звання «найпослідовнішого». Як у 2001 році зареєстрував на себе Іллінецьку району організацію Партії регіонів, так до цього часу за державними реєстрами і вважається її керівником. Подібна лояльність дозволила йому у 2010-2014 рр. бути головою Іллінецької райдержадміністрації, а вже після перемоги Революції Гідності він став мером Іллінців як позапартійний. Навіщо пан Ящук досі тримається за офіційний статус очільника іллінецьких «регіоналів» – питання риторичне. Так само риторичне, як і питання про те, чому цього не помітили у «Слузі народу». Мабуть, разом чекати на повернення Віктора Федоровича з Ростова веселіше?
Василь Романюк – кандидат на посаду голови Теплицької ОТГ. У 2006 році балотувався до Верховної Ради України від партії «Русь Єдина» (саме так!). У 2010 році пройшов до Теплицької райради від «Народного Руху України», який тоді був в орбіті Юлії Тимошенко. У 2014 році став головою Теплицької райдержадміністрації. А наступного року організував своє обрання головою Теплицької райради – природно, вже від Блоку Петра Порошенка. Понад місяць суміщав ці дві посади, викликавши загальне обурення. За два роки своєї політичної активності встиг стати фігурантом 23 кримінальних проваджень. На диво, навіть його політичний шеф – голова обласної організації БПП та перший заступник голови облдержадміністрації Андрій Гижко – публічно був змушений визнати його «джерелом зла» та «загрозою територіальній цілісності України». Яскрава оцінка з боку однопартійця, хіба ні? Саме таких і бракує у «Зе!-команді» Вінниччини.
Олександр Пузир – кандидат на посаду Козятинського міського голови. На тлі попередніх перекиньчиків виглядає дрібним бешкетником. Ось у вівторок, 15 вересня, його було представлено кандидатом від «Слуги народа», а він досі офіційно позиціонує себе як член ВО «Батьківщина». Хоча як юрист він має розуміти, що Виборчий кодекс подібної «транспартійності» не дозволяє.
Ганна Сінчак – кандидат на голову Ямпільської ОТГ. Може небезпідставно претендувати на звання найблискавичнішої політикині Вінниччини. Менш ніж за два тижні після призначення здобула славу мисливиці за торбами – її полювання за подарунковими наборами першачків Ямпільщини завдало чимало клопоту партійному керівництву, але не завадило висуванню від «Слуги народу». Батькам школярів Ямпільського району треба бути уважними: на шкільне приладдя їхніх дітей ведеться полювання – а «Зе!-команда» не заперечує!
Якщо ж серйозно, то катастрофічну нестачу кадрів «Зе!-команди» на Вінниччині не може врятувати навіть апробована у Росії політична технологія, коли «ручних» висуванців влади призначають на формально вищі посади, а потім вони – нібито осяяні підтримкою «Вищих сил» – йдуть на виборні. Так було зроблено у 2003 р. та 2019 р., коли «повноважними представниками Президента Росії у Північно-Західному Федеральному окрузі» гучно призначалися відповідно Валентина Матвієнко та Олександр Бєглов, а за кілька місяців вони перемагали на виборах губернатора Санкт-Петербурга. В іншому випадку, хіба був сенс призначати на пару місяців нових очільниць Ямпільської та Погребищенської райдержадміністрацій?
В будь-якому разі, доводиться констатувати, що власної команди кандидатів на голів ОТГ «Слуга народу» на Вінниччині зібрати не спромоглася, а те, що було зібране, добрим словом не назвеш аж ніяк.
